інтерв'ю

Ви народилися в Тернополі. Яке ваше національне походження та за яких обставин ви опинилися в Польщі?

– Частково я українка, частково єврейка, а оскільки більше половини свого життя провела у Польщі, то ставлюся до Польщі як до своєї другої батьківщини.

Чи вільно володіли польською, коли приїхали сюди?

— Я трішки знала польську. Моя сім’я – батько й мати – великі шанувальники Польщі, особливо польської культури. Радіо в нас удома грало переважно польською мовою. Були у нас і польські журнали. Як і діти в Польщі, ми з братом завжди мали Miś, а мої батьки читали Przekrój, Uroda та Szpilki.

– Чи завжди була у Вас свідомість Вашого таланту і хто допоміг вам його розкрити?

– Мені в родині ніхто не казав – «ти маєш талант», зате я завжди чула – «дитинко, тобі треба багато працювати». При цьому мої здібності завжди поважали, підкреслювали, що це варто розвивати. Батьки мене дуже підтримували й підтримують донині.

– Раніше ви співали чи грали на фортепіано?

— Спочатку я співала. Дідусь навчав мене українських пісень, а бабуся – єврейських. Я зросла у цих двох культурах. Була там і Польща. Тато має прекрасне відчуття джазового свінґу, він наспівував та награвав на фортеп’яно польські пісні, і хоча я в дитинстві не все розуміла, але щось собі під ніс “пше-пше-пшала” (сміється).

А потім захотілося всього. Я любила танцювати, любила театр, я хотіла грати на фортепіано … Я добре пам’ятаю це: від 4-річного віку, коли я бачила, що десь танцюють, я хотіла танцювати, коли бачила, як люди грають, хотіла грати. Тато і мама завжди це відчували і питали – хочеш? Мої батьки і брат спостерігали за мною, запитуючи- а ТИ хочеш танцювати? Або – грати? З мого боку завжди була відповідь – так! Спів завжди був у моїй родині, і в дитинстві  я не навчалася співу. Так, я відвідувала шкільний дитячий вокальний внсамбль і хор, але ось пофесійно з чотирьох років і наступні сім займалася балетом. Це дало мені багато в моєму житті, підтримуючи й досі. Тоді ж я почала вчитися грі на фортепіано. Проте настав час, коли мені довелося зробити вибір і я вирішила зосередитися на заняттях по фортепіано.

Щодо співу, то професійно я почала займатися лише в 19 років. Це були приватні уроки у блискучого педагога, класичного тенора Миколи Болотного в Тернополі. Саме цей чудовий чоловік підтвердив моє власне, дуже міцне переконання, що я таки зможу співати. До речі, на початку занять майже нічого на це не вказувало, правду кажучи.

– Україна зродила багато великих митців.

– Так, наша земля в прямому і переносному значенні надзвичайно родюча. Я думаю, що це в наших генах. Україна, як й Італія, завжди співала. Це дуже співуча нація, з винятково мелодійною мовою. У нас є прекрасні пісні та неймовірно багата культурна спадщина, і мені завжди сумно, коли люди, які не дуже добре її знають, кажуть – американська, італійська чи російська пісня – це чудово. А українська… та це нічого особливого. На жаль, такі висловлювання є результатом того, що люди не знають України. Так відбувається тому, що культура матері східнослов’янських мов ледь відома у світі. Такі реалії. Польська нація має колосальний творчий потенціал, і головне, поляки це усвідомлюють. Наприклад, традиція польського плакату вважається однією з найкращих у світі. Польща спеціалізується на кіно, і в 1980-х була також чудова епоха театру. Нині Театр у Польщі переживає метаморфозу, він розвивається і рясніє новими формами самовираження. А польський джаз!!! Кожен народ має свій творчий потенціал. Українська нація має свій – оригінальний, дуже потужний, але історія ніколи не щадила нас, наші досягнення часто знищувалися, а нові стилі переслідувалися разом із їхніми лідерами. Зараз ми відроджуємось, і війна з Росією відіграє дуже важливу роль у цьому процесі.

– Як ви познайомилися з Józef Skrzek?

– Це був 1996 рік. Юзеф помітив мене на джем-сешині в Тарновських Ґурах, а потім знайшов мене в гуртожитку в Ґлівіцах, де я тоді жила. Пам’ятаю, він задзвонив на прохідну, бо в мене тоді ще не було мобільного, і запропонував співпрацю. На той момент я ще не зовсім усвідомлювала, що це означає для мене. Сьогодні ж я прекрасно розумію, наскільки важливою була та залишається ця співпраця для мого музичного розвитку, і я вважаю Józef Skrzek своїм творчим батьком.

Ми виступали у великих формаціях, відомі були концертні зустрічі, наприклад у Сілезькому планетарії в Chorzów. Юзеф любить творити музику у великій групі. Деякий час існував гурт під назвою «In Corpore», членом якої був видатний джазвий трубач Piotr Wojtasik, барабанщик Miroslaw Muzykant; Violetta Muzykant і Agata Zelishek танцювали, а ми співали з Aleksandra Poniszowska (тоді Karmańska). З Юзефом ми виступали в замках, на морських маяках, в підземеллях, театрах … – у різних дивовижних місцях і в різний час доби! Юзеф неймовірно прекрасним чином поєднує в одне ціле різноманітні способи та стилі творчого самовираження: класику, джаз, поп, рок, театр, етно, танець, живопис… . На одній сцені виступали такі легендарні артисти, як Tomasz Szukalski, Piotr Wojtasik чи Bogdan Mizerski, Andrzej Urny та початківці. Тепер я розумію, що таке поєднання породило феноменальну силу свіжості. Були створені цілі дійства, абсолютно блискучі, єдині в своєму роді, і жодна форма ніколи не повторювалася. Józef Skrzek був першою людиною після моїх батьків, першим мистцем, завдяки якому я зрозуміла, що творчість справді не знає меж, окрім тих, які ми самі встановлюємо. Можливо АБСОЛЮТНО все! Юзеф — планета. Олімпійський вогонь!

 – Як ви потрапили у Верхню Сілезію?

 Коли джаз-клуб “Нічлава” у Тернополі закрили, я вже встигла скуштувати сцени і не хотіла працювати лише вчителем у школі. У мене з’явилася необхідність занурення у сценічне мистецтво. Тоді існували для мене лише джаз і класична музика. Більш нічого. Це був початок 90-х. Нас було декілька музикантів, і ми думали, що з собою робити.

Усі в той час кудись їздили грати-заробляти, і я пам’ятаю, що тоді вже ніхто з музикантів не їздив до Польщі. Але наша четвірка, гурт «ARS-W», вирішила, що поїдемо саме туди. Я була наймолодшою, решта були на десять-кільканадцять років старші. Один чоловік, “знайомий знайомих”, керував фірмою біля Тарновських Ґур. Він запропонував, щоб ми робили для його фірми концертні презентації у Польщі. Співпрацювали ми кілька місяців. На жаль, постійно чули від нього скарги про фінісові проблеми. Нам перестали платити й ми повернулися додому. Гурт наш розпався, частина музикантів поїхала на заробітки до Японії та Туреччини. Для мене ж більше не існувало нічого, крім джазової Польщі, тому, не довго думаючи, я відразу поїхала на прослуховування на факультет джазу музичної Академії в Катовіцах. У мене були солідні перспективи для навчання, але оскільки я не мала жодних польських документів, мені як іноземці довелося б заплатити понад 5000 доларів за навчальний рік. Такі були тодішні умови Мінкультури. Мої починання були страшенно важкими. Були навіть випадки, коли мені не було чого їсти. Я була сповнена дилем. Я не хотіла влаштовуватися на роботу до театрального хору, тому що хотіла співати соло, та співала я досить погано. На щастя, з часом все стало ставати на свої місця. Войтек Саноцкі, джазовий піаніст, композитор, випускник Академії в Катовіцах, помітив мене першим, ще до того, як відбувся контакт з Юзефом Скжеком. Саме від Войтека я багато дізналася про основи джазу та імпровізації. Я почала багато займатися. Ми разом відіграли декілька концертів, виступали з джазовими стандартами. До речі, тоді я відкрила для себе феномен Сілезького блюзу. Jan “Kyks” Skrzek, Jerzy “Kawa” Kawalec, Michał Giercuszkiewicz, Andrzej Urny, Leszek Winder … і клуб “Leśniczówka” в Хожовському парку … а також був чудовий гурт Mr Koala, у Тарновських Ґурах , тепер Koala Band. Я мала за велику честь і була просто щаслива познайомитися з усіма цими чудовими музикантами, а також виступити з деякими з них. Я вважаю Сілезію своєю другою батьківщвною, своєю польською колискою. До речі, до Академії, тобто тепер вже Інституту джазу в Катовіцах, я таки повернулася й захистила диплом магістра на факультеті композиції та аранжування у 2007 році. Там я зустріла багатьох видатних музикантів, а моїм улюбленим професором був й залишається Andrzej Zubek.

– Як ви опинилися у Варшаві?

– Я пам’ятаю три моменти, що склалися на передумови мого переїзду до Варшави. Перший – середина 90-х. Я вирішила здобути кошти, необхідні для навчання в Катовицькій Академії, тому поїхала до Варшави. Там я пішла одразу до Міністерства культури. Був кінець літа. Я вийшла на вокзалі в індійській спідниці і сандаликах, через що я виглядала так, ніби щойно повернулася з пляжу (сміється). Мені тоді було 22/23 роки, і я чудово пам’ятаю здивований погляд жінки з міністерства, елегантно одягненої, на високих підборах, котру я  запитувала про можливість субсидування моєї музичної освіти.

Другий мій візит до Варшави був у 1998 році. У Варшавській філармонії відбувся концерт гурту SBB. Були Józef Skrzek, Anthimos Apostolis і Mirek Muzykant (ударні), і я виступала перед ними як супровід (support). Оскільки я проходила свій перший етап закоханості в електронні інструменти, я мала виступати під власний “електорнний” акомпанемент.

В останній момент я дізналася, що необхідного для виступу клавішного інструменту не привезуть (свого тоді не було) і мені доведеться грати всю сюїту, яку аранжувала цілий місяць на електроніку, з фортепіано. На той момент у мене було мало досвіду плюс година часу, щоб трансформувати свою програму з «електронного мислення» на т.зв. непідключене (unplugged). Втім, я виступила. Сюїту було прийнято дуже добре, але ситуація мене переросла. Я заплатила за той концерт важким неврозом. Проте здобула колосальний досвід.

Через рік відбулася моя третя зустріч з Варшавою, і причиною знову став Юзеф Скжек. Цього разу це було 25-річчя SBB у славетному Конгрес-холі Варшавського Палацу культури. Величезний, довготривалий концерт. Юзеф апросив мене заспівати вокаліз до його пісні «Erotyk». Була й Halina Franckowiak, Tadeusz Nalepa, Tomasz Szukaski та багато інших знаменитостей. Ewa Bem, Перша Дама Польського Джазу, також була там. Юзеф тоді підвів мене до пані Еви і сказав – Роксі, Ева, познайомтеся, воно того варте. Ми переглянулися і Ева сказала – я сьогодні послухаю твій спів.

Потім відбулася між нами довша розмова, я була рада висловити своє захоплення і вдячність пані Еві за її творчість, як… раптом ця жінка, від якої било невимовне тепло і добра енергія, з дивовижною усмішкою і чорними блискучими очима, сказала – ти хочеш навчатися? Я відповіла – я б хотіла, але опісля пережитого в зв’язку з Катовицькою Академією я просто боюся знову заходити в ту саму річку, на що вона – я вчу в школі в Беднарській, не бійся. Йди й готуйся до вступних іспитів. Іспити я таки пройшла і потрапила до співочої майстерні Еви Бем. Офіційно Ева Бем була моїм викладачем у Policealne Studium Jazzowe на вул. Bednarska, але неофіційно мене підтримував її унікально добрий материнський дух. Працюючи з Евою, я досвідчила багато безцінно прекрасного, багато чому навчилася, здобуваючи унікальні знання, і ще багато чого завдячую їй.

Мабуть, саме гурт Mizrah вкорінив вас у Варшаві?

– Через дев’ять місяців після тієї зустрічі з Евою Бем я опинився у Варшаві. У школі на Беднарській викладали музиканти, яких я з дитинства знала лише з обкладинок вінилових платівок, наприклад, Kazimierz Jonkisz, Trio Jagodzińskieo, з яким я згодом грала мій дипломний концерт, або Zbigniew Namysłowski, який вів заняття з біґ-бенду ,…

Це був також час, коли серед учнів школи на Беднарській можна було зустріти всі ті відомі тепер імена музикантів, які виступають і у Польщі, й подорожуючи по всьому світу. Чудова плеяда джазменів нової хвилі – Agnieszka Skrzypek, тобто Aga Zaryan, Michał Jaros, Jan Smoczyński та багато інших.

Завдяки тому, що я перебувала у цій дивовижній атмосфері, завдяки моїм викладачам, я глибоко проникла у таємниці джазу. Я пам’ятаю момент, коли те, що грала на фортеп’яно нарешті почало свінґувати. Боже милий… Mihał Tokaj, прекрасний музикант, мій викладач фортепіано! Він тоді вклав всю свою душу в те, щоб навчити мене.

Взагалі, я була настільки захоплена навчальним процесом, що проводила час у школі з ранку до вечора: нарешті я потрапилв до джазової школи, про яку мріяла усе життя.

Я променіла щастям, і так сяяла від тієї радості, що могла б замінити електростанцію (сміється). Я навіть пам’ятаю, як Jan Smoczyński, чудовий піаніст, якось запитав мене – Роксі, чому ти ходиш постійно така щаслива, і я відповіла йому – Янек, я б тобі розповіла, але це довга і сумна історія. Саме там я вперше свідомо відчула, що таке – щастя. Проте вже тоді, коли я вступила до школи, я добре знала, що хочу йти власним музичним шляхом.

Коли я приїхала до Варшави, у мене було лише три твори, які я написала сама, але саме на Беднарськтй створювала наступні. Так, джаз вже тоді міцно в мені був. Але чим більше я його всотувала, тим більше відчувала натхнення, щоб зробити щось своє, і так повільно народився мій Мізрах, що на івриті означає Схід. Головним мотивом створення тих і нинішніх композицій для мене є контраст переживань. Я висвтілю цю тему трохи пізніше.

– Який був склад цієї команди?

– Ryszard Borowski на флейті, Piotr Aleksandrowicz на гітарі, Wojciech Trachyk на контрабасі та Michał Trela на барабанах. Цей гурт ми заснували разом з Piotr Aleksandrowicz. Пізніше з нами кілька разів грали контрабасисти Andrzej Łukasik і Kornel Jasiński. Це був чудовий склад! Це був не тільки мій перший гурт, але я також записала з ними свій перший альбом Mizrah. Ми грали етнічну музику, натхненну джазом. Створення альбому? Все сталося дуже швидко, навіть миттєво. Ми заснували гурт, десь рік грали джазові стандарти в моїх аранжуваннях, додалися й мої композиції, а також ми щось аранжували разом. Потім ми зібрали це все до купи, і, як наслідок, програма мого дипломномного концерту включила в себе частково джазові стандарти в моїх і Andrzej Jagodziński аранжуваннях з Jagodziński Trio і моїх композицій з гуртом Mizrah.

На момент закінчення школи матеріал для альбому був майже повністю готовий. Під час випускних іспитів, ми натрапили на інформвцію про Варшавський фестиваль «Нова традиція», який очолив Czesław Niemen за рік до смерті. І саме він вручив нам Спеціальний приз у вигляді надання нам можливості здійснення запису альбому. «Mizrach» був записаний у найкращій на той час студії Польщі і одразу опублікований у щомісячнику JazzForum.

-Як ти потрапила до театру?

– Театр у моєму житті присутній з дитинства, адже дідусь Степан Данилишин був за фахом театральним художником, створював ескізи декорацій та костюмів. Проте, як акторка, я переступила поріг театру в 2006 році. Театр мене завжди вабив, але, знаючи свою емоційність, я боялася занадто розчинитися в ньому. Найбільше я боялася драматичних ролей і того, що психічно не витримаю процесу роботи над ними. Почалося зі спільних виступів з Witt Michaj та Lacy Wiśniewski, корифеями Варшавського театру Roma, класичного тенора Генадія Ісхакова та танцювального й співочого колективу артистів. З одного боку – цигани і романси, з іншого – Інститут джазу в Катовіцах і біґ-бенд – і це один із прикладів творчого контрасту, про який я згадувала і яким рясніє моє життя.

Вистави з циганською музичною програмою відбулися у Варшавському Єврейському театрі. Після цих вистав тодішній директор театру, легендарний Szymon Szurmiej запросив Вітта, Геннадія, Liliana Cercel і мене до участі у виставі «Традиція», а потім на протязі майже 15-річної співпраці було ще багато вистав. У той час впродовж двох сезонів в театрі «Рампа» я грала у феєричній виставі «Ластівка» І. Тургенєва в постановці Жанни Герасимової. Я створила музику до цієї вистави і зіграла одну з двох головних героїнь.

Жанна Герасимова – моя театральна мама. Завдяки цій співпраці я вперше відкрила в собі театр. Пізніше, завдяки дружині Шимона Шурмея, нинішньої директорки Єврейського театру Golda Tencer, я відкрила для себе єврейську поезію. Далі разом із корифейкою акторської трупи Єврейського театру Monika Chrząstowska ми створили виставу “Taki jeden dzień” / «Такий один день» за повістями Ш. Алейхема, до якої я склала музику.

Сутність театру в тому, що якщо ви довший час йому служите, він починає проникати в кожну вашу звивину, кожну жилку, наповнює всю вашу особистість і починає бути частиною вашої ДНК. Коли я вперше прийшла до театру, мені поставили умову – ніякої статики, а у мене, як і в більшості музикантів, була проблема зробити крок вправо чи вліво на сцені! А в театрі на сцені треба все вміти робити. Зараз я, природно, почуваюся там, як риба у воді: складаю музику для вистав і виконую її наживо, співаю, декламую, танцюю, а останнім часом пробую себе в режисурі – це все мені подобається робити найбільше. Театр – МОЄ місце!

Відтоді, коли я відкрила у собі театр, щоразу, коли виходжу на сцену з власними концертними програмами, я не можу встояти на одному місці. Мене носить по сцені! Театр також дає відчути свободу настільки, що для актора поняття «помилка» на сцені втрачає свою сутнісь. Так звані помилки обіграються, “обімпровізовуютться”, адже театр – це також імпровізація. Це чудова можливість перевірити, на якому ти знаходишся рівні як актор, будучи на даному відрізку твоєї творчої стежини.

Ви граєте головну співану роль у виставі “Xięgi Schulza”/«Книги Шульца», яка була поставлена у Польському театрі у Вроцлаві. Що можна розповісти про цю виставу?

– Ідея цієї вистави протягом багатьох років визрівала в уяві Jan Szurmiej, режисера і автора сценарію. Це багатопланове музичне та драматичне мистецтво. Містичний шедеар, що показує всю сутність тонкої краси головного персонажа, яким є Бруно Шульц. У виставі задіяно близько 50 осіб, включаючи технічну команду, а ще – фантастична декорація і неймовірна кількість дуже гарних костюмів.

Виступаючи в ролі Лунарної богині, створеної Jan Szurmiej, я співаю 17 пісень – текстів «наживо» взятих з творів Б. Шульца, в блискучій музичній обробці Marcin Partyka. Для мене це був виклик у багатьох відношеннях. І це також одна з моїх улюблених ролей. Насправді Jan створив театральну планету «Шульц» і заселив її нами, акторами. Ми підхопили ідею – ось так й утворився цей чудовий організм «Xsięgi Schulza». Jan Szurmiej, як видатний театральний візіонер, постійно шукає нових форм творчого самовираження.

Завжди оригінальний, сповнений свіжих ідей, він залишається вірним своєму неповторному стилю. Це людина, яка постійно вчиться і постійно ставить перед собою нові виклики, а характер уяви Jana просто вражає. Завдяки «Xięgi Schulza» я отримала чудову нагоду до найдрібніших подробиць спостерігати за тим, як створювалося його дітище. Я закохалася в трупу Польського театру у Вроцлаві, я в захваті від їхньої майстерності, дуже високого художнього рівня і завжди щаслива, коли ми працюємо разом.

– Ви останнім чисом живете в Німеччині.

Я живу й дію в Німеччині з 2019 року. Мультикультурність цієї країни просто вражає і надзвичайно надихає! Ми співпрацюємо з посольствами України, реалізовуючи різноманітні творчі проекти.

Першим моїм мистецьким кроком у Німеччині стала постановка п’єси «Roter Hunger» (Червоний Голод) про трагічну долю громадян України в 1932-33 роках за сценарієм Петра Тими (linkujemy https://uk.wikipedia.org/wiki/Петро_Тима) та Ізабелла Хруслінська (linkujemy  https://uk.wikipedia.org/wiki/Іза_Хруслінська), раніше також реалізована нами у Варшавському Польському театрі. Були запрошені німецькі та українські актори, і разом із Wolfram Spyra ми створили музику, яку ми виконали наживо до цієї вистави. Спектакль проходив під Почесним патронатом Посольства України та поставлений у Passionskirche, у самому центрі Берліна, у листопаді 2019 року.

Тоді були запрошені депутати Бундестагу, які після перегляду вистави повернулися до перерваного діалогу з Україною щодо визнання Голодомору фактом геноциду. Ось таким був мій перший крок у Німеччині. Зараз поступово розвивається співпраця з різними мистцями, в тому числі реалізовуються українсько- та польсько-німецькі проєкти.

– Кілька років ви співпрацюєте з німецьким інструменталістом Wolfram Spyra

– Так, нас поєднує дуже й дуже цікава співпраця. Ми не лише разом даємо концерти як дует «Moon & Melody» (linkujemy  https://www.facebook.com/MoonAndMelody/), а й проводимо майстер-класи на різноманітні теми, організовуємо та беремо участь у звукових виставках. Ми постійно вчимося один у одного!

Ми разом записуємо й видаємо альбоми (linkujemy do Dyskografia) Разом ми також керуємо галереєю WorldWideWindow у Франкфурті на Одері.

Ми багато подорожуємо з Вольфрамом, завдяки чому знаходимо багато цікавого для натхнення. Вольфрам — електронний музикант європейського класу, виходець зі Старої Берлінської школи.

Ми познайомилися у 2009 році під час фестивалю «Сходи в небо», організованого Józef Skrzek і що проходив у Планетарії в Хожуві. Я була єдиною жінкою на цьому заході,  представляла Україну.

Wolfram Spyra також виступав там із Robert Golla – сілезьким гітаристом, який впродовж багатьох років живе в Німеччині.

– Ваше життя – це тільки сцена?

Не тільки. Я є автором кількох програм: релаксативної «Енергетичний Камертон»  та освітньої «roksaNA-VIkaluk». Сама ідея створення «Енергетичного камертону», перш ніж вона набула форми програми, визрівала багато років. Все почалося з того, що багато разів після закінчення моїх концертів до мене підходили різні люди зі словами – ми відлетіли… або – ця музика має лікувальний ефект. Спочатку я сприймала це лише як приємні компліменти, але з часом почала замислюватися глибше. Водночас робота над собою, а також співпраця з артистами, перш за все, з акторами, спостереження за стосунками між ними сприяли створенню програми «Енергетичний камертон».

Я також проводжу майстеркласи під назвою «Його Високість Голос, де ми працюємо над свідомістю взаємозв’язку між нашим власним голосом та особистістю, особливо, коли ми входимо в область широко зрозумілої імпровізації. Я дуже зв’язана з джазом і під час індивідуальних уроків  я передаю знання в галузі інтерпретації та скат-імпровізації. Але в житті ми імпровізуємо щодня, це абсолютно органічний процес і природний стан речей, а тому також природно надихає на вихід за будь-які відомі межі.

Крім того, я співпрацюю з українською ґазетою «Наше слово», що виходить у Варшаві, в якій веду рубрику «Коралі» . Час від часу публікую там свої нариси та оповідання.

– Твоя найбільша мрія?

– Перш за все, щоб бути здоровим і щоб мої близькі були живі та здорові. А потім – самореалізація в кожному її вираженні. Я хочу мозкоштурму у співпраці, я хочу взаємодіяти та каталізувати, жити та відкривати!

Інтерв’ю вів Славек Орват. Оригінальний текст інтерв’ю 

Fot. Wolfram Spyra
Z Mamą i Tatą, Ternopil 1978 / With Mother ad Father, Ternopil 1978
Ternopil 1980
Z Jozefem Skrzekiem, Bytom, 1997
Górny Śląsk, 1994
Z Wojtkiem Sanockim, Gliwice, 1996
Fot. Marek Śliwowski
Nadiya Kyrylova "Portret Roksany", 2012
fot. Wolfram Spyra
Projekt okładki płyty “Mizrach” (Oleh Hevko/Roksana Vikaluk), fot. Volodymyr Fastiv
Koncert dyplomowy Roksany Vikaluk: przy pianie - A.Jagodziński, bas - A. Cegielski, bębny- C. Bartkowski, flet R. Borowski, tp. - R. Majewski, ss.- M. Kulenty, Teatr Mały, Warszawa, 2002
"Moon&Melody" Roksana i Wolfram Spyra. Fot. Marek Śliwowski
Warszataty "Jego Wysokość Głos", Warszawa, 2015. Fot. Wolfram Spyra
Fot. Wolfram Spyra

Wywiad przeprowadził Sławek Orwat. Oryginalny tekst wywiadu: Teatr przenika do DNA